Системи опалення поділяють на місцеві (індивідуальні) і центральні. До місцевих (індивідуальних) систем відносять ті, в яких усі основні елементи об’єднані в одному пристрої. Такими системами є електричне та газове опалення, а також опалення де тепло генерується з твердого палива (дрова, вугілля, тирса). Радіус дії місцевих (індивідуальних) систем опалення обмежений одним або декількома суміжними приміщеннями.
В центральних системах опалення джерело тепла винесене за межі приміщень, які опалюються, або взагалі за межі будинку. Системи центрального опалення класифікуються за видом теплоносія, його температурою і тиском, способом його переміщення,передачею тепла від зовнішньої поверхні опалювальних приладів до повітря приміщення і за прокладанням мереж.
За параметрами теплоносія центральні системи водяного та парового опалення бувають:
- водяні низькотемпературні (до 100 °C);
- водяні високотемпературні (від 100 °C);
- парові низького тиску (до 0,17 МПа);
- парові високого тиску (0,17—0,3 МПа);
За засобом циркуляції центральні та місцеві (індивідуальні) системи водяного та повітряного опалення розрізняються на: - системи з природною циркуляцією за рахунок різниці густини холодного і гарячого теплоносія; - системи з примусовою циркуляцією за рахунок роботи насоса.
Передача тепла від опалювальних приладів до повітря приміщення здійснюється шляхом конвекції або випромінювання, а також при поєднанні конвекції і випромінювання. Відповідно до цього найчастіше застосовують системи опалення:
- конвективної дії
- променевої дії
Системи опалення повинні забезпечувати і підтримувати в приміщенні потрібну температуру, забезпечувати мінімальні затрати на обслуговування приміщень, бути простими та зручними в обслуговуванні, надійними та безпечними, безперебійними в їх роботі та функціонуванні, також мати естетичну функцію – співвідноситися з архітектурним оздобленням приміщення.
